Обнаружен древнешумерский манускрипт копателей Чёрного моря. Читать без автопереводчика:
Над багнюкой з сивиною
вітер мряку випасає.
А між мрякою і морем
гопакує гайдамака,
рухом з броунівським схожий.
То помочиться у море,
то чобiттям в хвилю влупить,
то волає – хмари чують
гучномовець гвинтокрилий.
В дзьобi хльопця – жага бурі,
первач гніву, часник страсті,
i лайно що до Росії
чують хмари з його дзьоба.
Чайки стогнуть та сумують,
байдикують понад морем
і на дно його готові
заховати жах та тугу
перед бурею, падлюки.
І гагари, хай їм, скиглять, –
їм, гагарам, невiдома
насолода бою, бачьте,
грім ударів їх лякає!
Дурень пінгвін вже ховає
сало мляво своє в кучках.
Лише п’яний гайдамака
відпрацьовує п’ять гривень*
над, як пиво, пінним морем.
(5 грн. – первоначальный взнос жителей Украины на самоуничтожение, ну то есть допомогу СВУ)
Все смурніше, нижче хмари
опускаються, лякають
і ревуть, жбурляють хвилі
в височинь назустріч грому.
Грім гуркоче.
В бульбах гніву
стогнуть хвилі,
сперечаючись із вітром.
Ось хапає вітер зграї
хвиль в обійми свої міцно
і кидає їх з розмаху
в дикій люті на цеглини,
розбиваючи на потрох
і бризки води громади.
Гайдамака файний хльопець –
у барвистiй вишиванцi,
вiн кричить: “Героям слава!”,
в море галькою кидає.
Від запою він, як демон –
хочеться в село, до хати –
і регоче, і волає…
Для хоробростi регоче,
вiд хоробростi волає!
В гніві грому чуйним слухом
дух козацький дупу чує.
Брешуть з Київа, що ні,
не сховають хмари сонця,
або – ні, не приховають.
Вітер виє, грім гуркоче,
Синім полум’ям палають
зграї хмар, безодня моря.
Море спалахи цi ловить
і в безодні своїй мочить.
Як тi кляті коммуняки,
в’ються в морі та зникають
вiдображення яскравi.
Отакої. А ще буря!
П’є горiлку гайдамака,
хреститься від блискавичок
i реве та стогне море.
Гайдамака репетує:
“Це пипець, шановне панство!”
via
